ІТ-індустрія вже багато років є одним із локомотивів української економіки. У 2023 році експорт комп’ютерних послуг перевищив сім мільярдів доларів, а тисячі українських розробників працюють із клієнтами у США, Європі та Азії. Програмування для більшості компаній — це не лише креативний процес створення продуктів, а й звичайна господарська діяльність, яка регулюється законами.

Тут відразу виникає багато практичних питань. Який КВЕД обрати для реєстрації бізнесу? Які податки платити? Чи існують особливості для ІТ-компаній, що працюють на експорт? У цій статті ми розглянемо господарську діяльність у сфері розробки програмного забезпечення з юридичної точки зору, але у зрозумілій для неюристів формі.

Господарська діяльність у сфері ІТ: загальні правила

Згідно з Господарським кодексом України, будь-яка діяльність, спрямована на отримання прибутку, вважається господарською. У випадку з ІТ це може бути розробка програмного забезпечення, консалтинг у сфері інформатизації, технічна підтримка або продаж ліцензій на вже готовий продукт.

Важливий момент полягає в тому, що для створення програмного забезпечення не потрібні спеціальні ліцензії. Це відрізняє ІТ від банківської чи фармацевтичної сфери. Таким чином, щоб розпочати бізнес, достатньо зареєструвати фізичну особу-підприємця чи юридичну особу та обрати відповідний вид економічної діяльності.

КВЕДи: як правильно визначити сферу діяльності

Обрання КВЕДів (класифікаторів видів економічної діяльності) — перший крок, із якого починається легальна робота ІТ-компанії. Для розробки програмного забезпечення найчастіше використовують такі:

• 62.01 — комп’ютерне програмування (універсальний код для створення програм, додатків, сайтів);
• 62.02 — консультування з питань інформатизації;
• 62.03 — управління комп’ютерним обладнанням;
• 62.09 — інша діяльність у сфері ІТ.

У більшості випадків компанії обмежуються КВЕДом 62.01, адже він охоплює практично всі види розробки програмного забезпечення.

Податки: яку модель обрати

Податкове питання завжди стоїть у центрі уваги бізнесу. Українські ІТ-компанії можуть працювати у кількох режимах. Найпоширеніший варіант — це ФОПи на третій групі спрощеної системи. Програміст у такому форматі сплачує п’ять відсотків від доходу, військовий збір і єдиний соціальний внесок із мінімальної зарплати. Для замовників це вигідно, адже не потрібно нараховувати додаткові податки, як у випадку з найманим працівником.

Інша модель — робота через юридичну особу на загальній системі. Тут компанія сплачує податок на прибуток у розмірі 18 відсотків, а також ПДВ. Однак експорт послуг програмування не оподатковується ПДВ, що суттєво полегшує життя експортерам. Така форма виглядає більш привабливою для великих іноземних клієнтів, які хочуть працювати із «зрозумілою» юридичною особою.

Окрему увагу заслуговує режим «Дія.City». Він дозволяє компаніям обирати замість податку на прибуток податок на виведений капітал — дев’ять відсотків, що сплачується лише у момент розподілу грошей серед власників. Для співробітників передбачено пільгове оподаткування та нову форму контрактів — гіг-контракти, які поєднують елементи трудових і цивільно-правових угод.

Договори як основа бізнесу

ІТ-компанії щодня мають справу з договорами. Це угоди з клієнтами, з підрядниками та з власними розробниками. І від того, наскільки грамотно вони складені, залежить юридична безпека бізнесу.

У договорах із клієнтами важливо чітко визначити, який продукт створюється, у які строки та на яких умовах. Особлива увага приділяється передачі майнових прав на програмне забезпечення: без цього замовник може залишитися без юридичного права користуватися кодом, за який він заплатив.

У відносинах із розробниками існує кілька моделей. Якщо програміст працює у штаті, з ним укладається трудовий договір, і права на програму зазвичай переходять роботодавцю. Якщо ж співпраця здійснюється через ФОП, необхідно підписувати цивільно-правові договори, де спеціально прописувати передачу майнових прав. А в режимі «Дія.City» використовується новий інструмент — гіг-контракт, який одночасно забезпечує гнучкість для бізнесу і певні соціальні гарантії для спеціаліста.

Господарський кодекс і відповідальність

Господарський кодекс України встановлює базові принципи діяльності компаній: свободу підприємництва, рівність суб’єктів господарювання, заборону недобросовісної конкуренції. Для ІТ-сфери це означає, що будь-яке порушення договірних зобов’язань тягне за собою відповідальність.

Простий приклад: якщо компанія бере передплату на розробку продукту, але не виконує роботу, замовник має право вимагати повернення коштів і компенсацію збитків. Такі правила однакові для всіх бізнесів, але у сфері ІТ вони мають особливе значення, адже часто мова йде про міжнародні контракти, де судові спори можуть розглядатися не лише в Україні, а й у міжнародному арбітражі.

Експорт як головний ринок

Переважна більшість українських ІТ-компаній працюють із закордонними клієнтами. Це означає, що вони фактично існують у режимі експорту послуг. З одного боку, така модель вигідна: доходи надходять у валюті, а сам експорт звільняється від ПДВ. З іншого боку, тут виникає низка нюансів: валютні надходження обов’язково конвертуються у гривню, а у контрактах важливо чітко визначати, яке право регулює угоду.

Багато компаній використовують англійське право, адже воно більш зрозуміле для міжнародних партнерів і краще підходить для інвестиційних угод. Проте навіть у таких випадках українське законодавство щодо господарської діяльності залишається основою для роботи всередині країни.

Живі приклади

У практиці є чимало ситуацій, які показують значення юридично грамотного підходу.

Київська аутсорсингова компанія уклала контракт із клієнтом зі США, але не прописала у договорі передачу майнових прав. У результаті замовник відмовився платити, аргументуючи це тим, що код належить розробникам, а не йому. Спір довелося вирішувати в арбітражі. Висновок очевидний: навіть якщо стосунки з клієнтом здаються довірливими, юридичні нюанси ігнорувати не можна.

З іншого боку, львівський стартап, ставши резидентом «Дія.City», зміг залучити іноземних інвесторів. Для них важливою була саме прозорість та зрозумілий правовий статус компанії. Це дозволило отримати грант на розвиток і вийти на ринок ЄС.

Є і простіші історії. Харківський ФОП, який працював із німецьким клієнтом, зіштовхнувся з вимогою надати рахунок із ПДВ. Йому вдалося зберегти контракт, пояснивши, що експорт послуг програмування в Україні не оподатковується цим податком. У такому випадку знання податкового законодавства виявилося вирішальним фактором.

Майбутні виклики

Попереду український ІТ-бізнес має подолати низку викликів. Це й можливі зміни у податковій системі після війни, і необхідність гармонізувати законодавство з нормами ЄС, і конкуренція з іншими країнами, які активно залучають ІТ-бізнес. Польща, Естонія чи Румунія пропонують власні податкові моделі, і українським компаніям доведеться доводити інвесторам, що в Україні не менш вигідно працювати.

Втім, розвиток цифрової економіки та інтеграція у світові ринки створюють сприятливі перспективи. Українські компанії вже зарекомендували себе як надійні партнери, і правова база поступово адаптується під потреби галузі.

Юридична основа ІТ-бізнесу

Господарська діяльність ІТ-компаній в Україні базується на загальних принципах підприємництва, але має свої особливості. Це правильний вибір КВЕДів, оптимальна податкова модель, грамотно укладені договори та врахування специфіки експорту.

У підсумку можна сказати просто: ІТ-бізнес — це не лише код, а й юридична основа. Хто розуміє правила гри, той отримує конкурентну перевагу. Адже у світі технологій успіх залежить не тільки від якості програмного продукту, а й від того, наскільки стабільно і передбачувано організовано сам бізнес.